Баку: записки наодинці. Місто, де турист у центрі уваги, а ще про спорт, тепло і вітер

9.07.2015_baku_1

Це була моя перша поїздка до Азербайджану, та ще й наодинці. Серед акредитованих журналістів на Перші Європейські ігри у Баку я була одна з небагатьох, якщо не єдина, яка приїхала одна, сама від себе, представляючи свій власний блог.

Місцеві дуже дивувалися такому моєму подорожуванню: «Ви що, зовсім сама приїхала?»,  «А як це ви сама тут гуляєте?», «До кого в ресторан ви їдете? Як це сама до себе?»

Дивувалася і я. І не тільки цьому. Вцілому, поїздка до Баку стала одним великим скупченням емоцій, перемішаних з купою знайомств і вражень: від міста, людей, звичаїв і погоди. З першого ж дня у азербайджанській столиці і ще довго після повернення додому я ділилася побаченим і відчутим у фейсбуці. Сьогодні я зібрала усі написані і ненаписані досі спогади в одну велику фінальну фоторозповідь про те, як я мандрувала східним колоритом, у перервах між зйомками спортивних змагань.

9.07.2015_baku_2

Казали, Баку — місто вогню. Приїхала — місто вітру. Зносить на кожному кроці з колоритною гарячою міццю. Про зачіску можна не турбуватися: її за вас зробить вітер на свій смак.
Казали, пахне там нафтою і грошима. Не знаю, пахне одеколоном, цигарками і тестостероном.
А я пахну солодко-місцевим гранатовим милом з моєї, пощастило, dedicated bathroom у номері в Media Village.
Мабуть скучатиму у Києві за тим, що тут іноді аж дратувало. Пориви вітру понад 10м/с; увага до себе, де б я не була (а ви їздили у метро так, щоб щоразу на вас дивився кожен, кожен!! у вагоні, одночасно?); помірний, але хаос на дорогах, які треба наловчитися переходити без переходу і світлофора; початок майже кожного діалогу з місцевими: «From Russia?» — «No, Ukraine!».
Але також і увага і допомога, де б я не загубилася; посмішки 24/7, навіть якщо я у втомленому негуморі; і кумедне у медичному пункті на моє «дякую!» — «дякую, нам дуже приємно, що ви до нас прийшли, приходьте ще!»; кухня, з якою вдалося ледве познайомитися, ала яка запрошує у повторні гості кутабами і солодкими смаколиками; і найбільший несвідомий комплімент «а ви спортсменка?» на вулиці, в метро, в магазинах.
А ще у моєму пакеті Duty Free пахло пахлавою і чаєм. Найкращі запахи. Після гранатового мила. /22.06.2015/

9.07.2015_baku_3

 

9.07.2015_baku_4

Окрема тема у Баку — це погода. Спекотно буває всюди, але такого палючого сонця і цілодобово ясного неба я досі не зустрічала. Це була моя найпівденніша поїздка, і +36 на початку червня застали мене зовсім зненацька. Виявилося, що сонце заспокоюється лише після восьмої вечора. Але маючи у планах і спорт, і прогулянки містом, і смачну місцеву кухню на обід, доводилося випробовувати свій організм на термальну міцність і хоч якось заповнювати намічені пункти у плані під назвою «Баку за 11 днів». Через погоду, яка насправді підступно зморила багатьох гостей Baku 2015, я не змогла насолодитися містом сповна, і фотографувала здебільшого на iPhone нашвидкуруч (усі квадратні кадри у цьому репортажі). На Fujifilm X-T1, який спеціально взяла для спортивних зйомок, зробила за увесь час не так багато кадрів, як планувала. Власне, усіх їх ви зараз і бачите на цій сторінці. А тому Баку — це перше місто, яке залишилося у моїй пам’яті не в фотографіях, а у відчуттях і емоціях.

9.07.2015_baku_5

Впіймала вечірнє місто крізь вікно автобуса, дорогою з фіналів зі спортивної гімнастики. Насправді, тільки з заходом сонця місто по-справжньому оживає, вулиці заповнюються людьми, як у нас у неділю вдень, — люди виходять гуляти у прохолоді. А я здебільшого у цей час поспішала на довгоочікувану вечерю, бо морське повітря 12 годин на добу сприяло понаднормовому апетиту. За столиком на вулиці у журналістській Media Village слухала багатомовний гамір навколо і дихала! Вдихала вечірнє повітря так, щоб вистачило кисню до наступного вечора, і видихала тепло, що назбирала за день то тут, то там, на вулицях гарячого Баку. /30.06.2015/

9.07.2015_baku_47

Перше, чим вражає Баку після погоди, — це привітність і гостинність місцевих. Я би навіть сказала, жвавий інтерес до гостей їхнього міста. Азербайджан тільки починає розвиватися у туристичному напрямку. А тому люди там дуже натхненно стараються показати свій дім у найяскравіших фарбах. Журналістам, а особливо фотографам, дісталося найбільше уваги після головних героїв Європейських ігор — спортсменів. «Фотографуйте місто дуже гарно», «сфотографуйте ще тут», «так, звісно можна фотографувати», «ви ж про це напишете?» — чула я у свій бік.

9.07.2015_baku_6

Після кількох днів в Баку я піймала себе на думці, що почуваюся незвично справжнім vip-ом.

Пріоритет на дорозі, коли нас журналістів везе автобус-шатл, перша медична допомога з турботою і ліками «take away», уся Media Village в оточенні охорони і камер-камер-камер… Волонтерка спиняє на вході в метро «а я вас пам’ятаю, як у вас справи, буду рада вам допомогти», працівник з супроводу «зараз проведу вас до банку, вас почекати на вулиці, поки ви поміняєте валюту? А потім я покажу вам місто. Куди ви хочете?». /15.06.2015/

9.07.2015_baku_7

Місто, де не можна залишитися непоміченою, особливо з північною зовнішністю. Сотні запитань за день, тисячі моїх позитивних відгуків про побачене на допитливе «як вам у нас?», розповідей, хто я і звідки, чим займаюся, де я навчалася і які мої плани на вечір. Стільки спілкування у подорожі наодинці в мене не було ще досі. Місто, де одиноким себе ні за що не відчуєш, місто, де поганого настрою апріорі бути не може, місто, де не загубишся ні на вулицях, ні у власних думках (на них там просто не буде часу за безперервним спілкуванням на кожному кроці).

Але…

Місто, в якому я не змогла би жити постійно. І навіть не у літній спеці і вітрах справа: надто гамірно у людних місцях, надто хаотично, особливо на дорогах, надто грає чоловіче его. Та повертатися у цю гру хаосу, суміш усього й одразу хочеться знову і знову.

Місто, де тепло, мабуть, і у найлютіші бакинські морози: увага місцевих до туристів така м’яка, огортаюча, хоч і здається злегка надокучливою спочатку. Там усі прагнуть зробити Баку вашим домом на час гостювання: припрошують, запрошують, пригощають. Час від часу така надмірна увага, як за північними мірками, вибиває з колії, і у своїй одинокості посеред азербайджанського компанійського колориту вбачаєш єдиний порятунок. Хочеться стати невидимою і нечутною, знайти найвідлюднішу вулицю і там перепочити від безкінечних привітань, запитань, поглядів і запрошень. А потім — знову повернутися до того теплого вулика, де ти вже зовсім своя. От тільки люди — нові друзі — навколо постійно змінюються, а буває і зустрічаються повторно на зовсім іншому кінці міста — центрифуга зі знайомств.

Якщо ви не спокійний екставерт, як я, то Баку видастся, напевне, вам зовсім іншим. І я залюбки послухала б ваші історії, занурилася б у ваш погляд на місто, бо його багатошаровість притягує, і там кожен знайде щось окреме для себе.

9.07.2015_baku_8

Ще одна розмова — самі вулиці. Баку змінюється, розбудовується, модернізується. Місцеві ностальгують за старим містом, за традиціями, які потроху заміщуються європейськими. Історичну частину столиці İçəri şəhər (з азерб. — Старе місто) можна обійти за кілька годин. Там стареча бруківка і будинки, що приховують таємниці старих часів за фактурними стінами. А ще дерев’яні балкони у килимах. Решта ж Баку буде вражати скляними хмарочосами, музеями дивакуватих форм і нафтовими вишками просто посеред тротуару на околицях міста. А ще в Баку дуже дбають про парки. В центрі залено і шумлять фонтани — єдиний порятунок від спеки окрім Каспійського моря.

9.07.2015_baku_9

 

9.07.2015_baku_10

 

9.07.2015_baku_11

 

9.07.2015_baku_12

 

9.07.2015_baku_13

А ще вулиці столиці Азербайджану все більше звучать англійською. Хто б міг подумати, що я зустічатиму там людей, які зовсім не розуміють російської, але легко підкажуть дорогу тощо англійською, яка зрештою за 11 днів у Баку вкотре закріпиться у моїх думках, частково викорінюючи українські і російські слова. Де-де, а в Азербайджані не сподівалася, що напрактикую English вкотре до такої міри.

9.07.2015_baku_14

Якщо ви дуже прагнете прохолоди посеред гарячих вулиць Баку, раджу один із мандрівних днів присвятити прогулянці Центром Гейдара Алієва. Заха Хадід — архітектор цього чуда — знає, як здивувати просторовими формами. Будівля-космос, після кількох годин у якій в мене розболілася голова (бо стіни, які одне ціле зі стелею і підлогою, витримає не кожен мозок). Але «вау» у свідомості звучало ще кілька днів після того. Найдивніше місце в Баку і однозначне must visit.

9.07.2015_baku_15

 

9.07.2015_baku_20

 

9.07.2015_baku_16

 

9.07.2015_baku_17

 

9.07.2015_baku_18

 

9.07.2015_baku_19

 

9.07.2015_baku_21

 

9.07.2015_baku_22

 

9.07.2015_baku_23

 

9.07.2015_baku_24

 

9.07.2015_baku_25

 

9.07.2015_baku_26

 

9.07.2015_baku_27

 

9.07.2015_baku_28

 

9.07.2015_baku_29

 

9.07.2015_baku_30

 

9.07.2015_baku_31

 

9.07.2015_baku_32

 

9.07.2015_baku_33

 

9.07.2015_baku_34

 

9.07.2015_baku_35

Цікаво, що в Баку у багатьох збулася давня мрія покататися у лондонських кебах. Тільки бакинські таксі пофарбовані у фіолетовий колір, а ті, що на час Ігор були призначені атлетам і членам олімпійських команд, — у білий.

9.07.2015_baku_36

 

9.07.2015_baku_37

 

9.07.2015_baku_38

 

9.07.2015_baku_39

 

9.07.2015_baku_40

 

9.07.2015_baku_41

 

9.07.2015_baku_42

 

9.07.2015_baku_44

 

9.07.2015_baku_43

 

9.07.2015_baku_45

 

9.07.2015_baku_46

 

9.07.2015_baku_48

 

9.07.2015_baku_49

Як вже писала, місцеві тільки звикають до потоку туристів. «Грузинів, турків, росіян і українців ми любимо, вони ніби рідні душі», — ділилася зі мною медсестра у медпункті. А от західні європейці, що вже казати про американців, — для азербайджанців все ще люди з іншого світу. Помітно, що Азербайджан готовий інтегруватися у світову спільноту вибірково, цінуючи своє автентичне і приймаючи поки лише легкі зміни і не зовсім різко-відмінні погляди. Але в той же час народ толерантний до всього, відкритий і мирний. Принаймні таке враження склалося у мене за час журналістської поїздки. Народ, який одне ціле; його гімн звучить потужно, а сила пульсує у єдиному руслі крові у венах кожного. На таку силу і єдність хочеться рівнятися.

9.07.2015_baku_50

 

9.07.2015_baku_51

9.07.2015_baku_52

Звичайно, на час Європейських ігор місто по-святковому причепурилося, приховало сірі моменти буденності і виставило напоказ усе найкраще і найблискучіше. Саме тому в мені грає цікавість повернутися туди ще раз, вже не «vip-гостем», якою себе відчувала з журналістським бейджиком, і заново відчути дух міста: справжній, буденний. Щось мені підказує, що відмінностей було б не так і багато. Але дуже сподіваюся одного дня мати можливість свої здогадки перевірити.

9.07.2015_baku_53

© Текст та фото: Юлія Олійник

Больше вдохновения:

Ваше имя*
Тема письма
Обязательно укажите Ваш E-mail*
Текст письма*
Секретный код