Мультиекспозиція з’явилася у моєму житті разом з камерами Fujifilm. Починаючи з далекої осені 2012-го я тестую нові моделі і ділюся враженнями в оглядах. З того часу ми з Фуджі багато усього пережили: були і модні зйомки Українського тижня моди, який я фільмую вже 6 сезонів поспіль, і поїздки до Відня і Берліну, і спортивні зйомки історичних 1st European Games Baku 2015, і ще купа натхненних моментів, якими і наповнений блог.
А вперше ідея мультиекспозиції з’явилася у далекому березні 2013 року під час Ukrainian Fashion Week AW 2013-2014. Відтоді без накладання модних кадрів не обходився жоден сезон.
Пізніше еспериментувала з подвійною еспозицією на авіа-зйомках спотінгу в аеропорту Київ-Жуляни. Замультиекспозиціонувала і вулиці Львова.
Але фешн-мультиекспозиція досі залишається моєю найбільшою пристрастю.
Ці кадри з UFW AW 2015-2016, до речі, я фільмувала на Fujifilm X-T1, який потім поїхав зі мною і на Перші Європейські ігри у Баку. З об’єктивів мій вибір впав на улюблений Fujinon XF 56mm F1.2 R і незвично важкий як для Фуджіфільм 995-грамовий XF 50-140mm F/2.8 R LM OIS WR.
Іноді так стається, що фотографії мають «вилежатися» у папках архівів, щоб потім зі свіжим натхненням бути опублікованими у правильну мить, як от зараз. Свою фотознахідку вирішила поєднати з розповіддю, про яку мене вже давно просили. Про мультиекспозицію.
Багато хто запитує, як я же знімаю свої мультиекспозиції. Ловлю момент!
Найбільше у мультиекспозиції мене захоплює саме непередбачуваність результату. Наприклад, за fashion-лаштунками і на показах усе відбувається дуже швидко, і ніколи не знаєш, яким буде наступний кадр, як наступна експозиція поєднається з попередньою. Вловивши ритм і «фактуру» дійства навкруги, просто пливеш за течією, накладаючи рухи моделей, світла, тканин і текстур одне на одне, у багатошарове зображення.
Звичайно, можна накладати кадри вже після, у фотошопі, але тоді втрачається уся магія процесу.
Тому так, усі ці кадри зроблені безпосередньо під час зйомок, з використанням функції камери. Фотографії не підбираються на екрані, а накладаються одна на одну без переривання процесу зйомки.
Чи було так, що мені не вдавалося підібрати влучно настпуний кадр до попереднього? Так. Але дуже рідко, і якщо таке трапляється, здебільшого я відкладаю зйомку з цим режимом на годину-дві. Тому що зазвичай і «по-правильному» мультиекспозиція — як потік свідомості — захоплює, зливається з процесом навкруги, і кадри накладаються легко, ніби самі собою, у ідеальну композицію.
Минулого року в рамках 35-го сезону Ukrainian Fashion Week я ділилася своєю мультиекспозицією наймасштабніше — під час персональної фотовиставки у стінах Мистецького Арсеналу, яку ми з UFW проводили в партнерстві з Fujifilm Ukraine. Тоді, я пояснила свій вибір цієї техніки зйомки так: «Під час першого свого сезону на Ukrainian Fashion Week я сприймала все навколо як об’єкт. На зйомках наступних трьох сезонів, які й представлені у фотографіях на виставці, вже занурилася у Тиждень моди як у процес – процес динамічний, широкий.
Фотографії у техніці мультиекспозиції дають можливість відобразити покази та backstage об’ємніше, передати атмосферу повніше, відійшовши від статичності звичайної фотографії. Передати багатошаровість модного процесу».
Я досі вважаю, що мода — найкраще полотно для мультиекспозиції. Тут і емоції, і фактури, і динаміка.
Фотографії, які були представлені на виставці «Мультифешн: 13 фото — 25 експозицій», зараз доступні в альбомі на моїй сторінці в Facebook.
А якщо у когось ще залишилися запитання, як же я це роблю, запитуйте у коментарях або не соромтеся, ловіть мене на зйомках, коли я чаклую за накладанням кадрів.
© Текст та фото: Юлія Олійник